Житомирщина
Online Translate
Банери
banner
Статистика сайта
Відвідувачі по країнам
Відвідувачі за останні 24 години


 

В одинокому надвечір’ї

Минулої п’ятниці знову ожила в декораціях сцена районного будинку культури — самодіяльний колектив у складі трьох акторів-аматорів ставив драму «Вечір» за однойменною п’єсою Олексія Дударєва. Автор сценарію, режисер, декоратор і виконавець головної ролі — Сергій Когут.
Глядачі на виставу зібралися дружно — всім бажаючим місця у залі не вистачило — зайняли ще й частину балкону.
Вже з перших монологів старого одинокого Василя, який, поховавши дружину, маючи сина, що живе далеко від дому, залишився самотнім, глядач зрозумів: у цьому залі він не споглядатиме, а переживатиме людські долі і мимоволі стане їх співучасником.
Остання надія — син, давно не їде до батька, забув і стежку до родинного гнізда. Одинокий чоловік спілкується з Богом, відкриває душу Всевишньому і сонцю — їм він може досхочу сповідатися, запитувати, чи так жив і як йому зараз бути. Проста і мудра філософія старого Василя: він і досі живе надією, мріє мати свого коня, бо вже не сила землю руками обробляти. А ще він черпає цілющу воду з криниці, що в його дворі, і від цього набирається сили. Та й не тільки він — ще двоє його сусідів, майже його ровесників ходять до колодязя — добра самітня Ганна і завжди невдоволений Микита. За бунтівну вдачу приклеїлось до нього прізвисько Гастрит. Він живе із сусідом Василем у постійних суперечках — в них зовсім різні погляди на життя. Єднає самотність, бо й до Микити діти не їдуть, хоч вивчені, не бідні, навіть гроші шлють — та батько цим не радий, хоче побачити дітей. А що вже Ганна, то між ними найнещасніша: як сама зізнається, все пережила на своєму віку — і голод, і насильницьку колективізацію, і війну, дітей народжувала й хоронила через недуги — не могла нічим зарадити біді. Вдова, все сина чекає, той далеко від дому, не приїздить, а вона б і вісточкою зраділа. Та дарма.
Жаліє вдову Василь, щоб розвіяти материну печаль, сам пише на радіо привітання з днем народження Ганні — наче від сина. Жінка в щасті, плаче від радості — про неї згадала її ж дитина… Та пронирливий Гастрит зловтішно розкриває карти — по батькові то невірно названо іменинницю, каже, що «проколовся» Мультик (так в селі прозивають Василя).
Село опустіло, постаріло. Ніхто не приїздить, даремно головний герой прислухається та дивиться на шлях. Самотність тулиться до самотності. Майже водночас і Мультик, і Гастрит пропонують Ганні вибрати когось з них собі за чоловіка. Жінка готова зійтися з таким, як вона, згорбленим і добрим Василем. Але цим розізлила бунтівного опозиційного Гастрита. А далі склалося так, що критикан Микита, який заперечував Бога, постійно кепкував з Мультика і мав на все свою правду, втік з лікарні і прийшов з благанням до Ганни не проганяти його — в гурті і старість не така страшна, і помирати спокійніше, і покаятися за гріхи свої не лячно, і відчувати себе забутим своїми ж дітьми не так боляче.
Це щодо сюжету, а що стосується виконавців таких непростих ролей, то глядачі і після першої дії, і по закінченні вистави нагороджували акторів дружніми довготривалими оплесками. За те, що реалістично відтворили образи своїх героїв, що працювали без суфлерів впродовж двох годин, читаючи напам’ять і монологи, і діалоги. Хтось із глядачів вкрадьки витирав сльози, щиро пройнявшись долею одинокої старості, хтось ділився враженнями від побаченого із сусідом. В залі було багато молодих людей. Важко сказати, чи пережили вони серцем випробування, що випали на долю героїв драми. А те, що представники середнього і старшого поколінь відчули, в якому вони неоплаченому боргу перед своїми батьками, як нерідко через життєву метушню залишають дорогих людей без тепла й уваги — це незаперечно. Думаю, що після вистави багато хто хотів залишитися наодинці з думками, щоб, озирнувшись назад, осмислити власні помилки і зійтись на думці: вечір життя — це неминуча одинокість. І щасливий той, кому цю самітність скрашують вдячні діти — своїм приїздом, листом чи телефонним дзвінком. Ми, люди, про це повинні пам’ятати завжди.
Квіти і знову оплески глядачів, подяка від начальника відділу культури райдержадміністрації Г. І. Білецької і побажання ще не раз виходити на сцену в нових ролях і спектаклях — все це було для Сергія Когута, Ольги Діброви, Віталія Кравчука — здібних виконавців, великих працелюбів і щирих шанувальників театрального мистецтва.

Лідія Наконечна

Банери
banner
website 8 из 10 на основе 86 оценок. 37 пользовательских отзывов.