Житомирщина
Online Translate
Банери
banner
Статистика сайта


Відвідувачі за останні 24 години















Дороги афганської війни

З 1979 по 1989 рік в Афганістані інтернаціональний обов’язок виконували 160 тисяч українських воїнів. 3 тисячі 360 солдатів додому з цієї війни не повернулися (3 тисячі 280 українців загинули, 80 зникли безвісти). Півтора року проходив там дійсну військову службу і Микола Васильович ДРАПАК.

Провівши сина в армію, мама молила Бога, щоб додому повернувся живим і здоровим. Виходець з робітничої сім’ї, дев’ятнадцятирічний юнак спочатку служив у Ленінакані, що у Вірменії, а потім за кермом вантажівки півтора року їздив крутими дорогами чужої країни. Бував у Кабулі, Кундузі, Кандагарі, Баграмі, Мазарі-Шаріф та багатьох інших містах далекого і чужого Афганістану.
Півроку підвозив пальне з бази на точки. Пізніше доставляв нашим воїнам боєприпаси та продукти.
Прямовисні скелі та урвища, дороги, завалені камінням, сонце, яке розпікало повітря так, що й дихати важко, а пальці, обпечені об гарячий метал машини, — цього не забути ніколи. Його КАМаз не раз потрапляв під обстріл “духів”, кожен з рейсів був смертельно небезпечним. А вижити в складних умовах допомагали вірна солдатська дружба і взаємовиручка.
Микола Васильович не любить розповідати про свою військову службу, бо важкі спогади, розтривоживши душу і серце, ще довго зринають у пам’яті.
…У 1988 році після демобілізації повернувя додому, у своє рідне село Кривче, що у Борщівському районі Тернопільської області, працював водієм. Пізніше сестра Світлана покликала до себе, на Житомирщину, звідки пішов вчитися в Одеську духовну семінарію.
Завзятому й працьовитому, щирому і чесному юнаку запала в серце чорноока красуня-односельчанка, яка вчилася на економіста-бухгалтера в Київському інституті народного господарства. Незабаром побралися. І ось понад вісімнадцять років Микола Васильович та Олександра Михайлівна Драпаки живуть і працюють в Новій Котельні.
Він — місцевий священик, вона — сільський голова. Підросли вже й дітки — Наталя навчається в Житомирському фармацевтичному коледжі, а Святослав — школяр. Батьки змалечку привчили сина й доньку до праці, вони допомагають не лише по господарству, а й під час ремонту церкви, адже дерев’яний храм потребує неабияких коштів та догляду.
В селі про цю сім’ю говорять лише гарні і теплі слова, дякують за поради і підтримку.
Моя розповідь про старшого сержанта, афганця Драпака Миколу Васильовича буде не повною, коли не скажу про те, що вже багато років поспіль він, місцевий священик, щоліта, у вільний від основної роботи час, сідає за кермо автомобіля і відвозить на елеватор щедрий врожай з новокотельнянських ланів. Не цурається й іншої роботи.
Запитати у М. В. Драпака, чому він став священиком, я не посміла, бо розумію, що у людини, яка пройшла пекло афганської війни, в серці завжди була віра у Всевишнього, то чому б щодня не служити Йому вірою і правдою.

Марія Олексюк
Новини Андрушівщини

Банери
banner
website 7 из 10 на основе 79 оценок. 27 пользовательских отзывов.