Житомирщина
Online Translate
Банери
banner
Статистика сайта


Відвідувачі за останні 24 години















Андрушівщина в ІІ половині ХVІІІ – ХІХ століття

Після другого поділу Польщі, що відбувся у 1793 році, разом із землями Правобережної України територія Андрушівщини ввійшла до складу Російської імперії і була включена до складу Волинської губернії за винятком сіл Бровки Перші, Лебединці, Корчмище, Яроповичі, Городище, Війтівці (Мостове), Вербів (Любимівка), які були у складі Київської губернії. Приєднання до Росії не принесло полегшення у становищі наших земляків. Відбувалось дальше посилення феодально-кріпосницького гніту. Малоземелля і безземелля було звичним явищем. Разом з тим, на початку ХІХ століття спостерігається процес занепаду феодальних порядків, зародження і розвитку капіталістичних відносин. Землями в Андрушівці і в навколишніх селах володів граф Бержинський, якому належало 9200 десятин землі. Землі в Червоному і в його окрузі належали графам Грохольським. Селяни відбували панщину, сплачували грошовий та натуральний податки. Поміщики продовжували розпоряджатися долею залежних селян. Це викликало незацікавленість селян у результатах своєї праці і справедливе невдоволення.
Щоб зміцнити кріпосницькі порядки, на Правобережжі, в Литві і Білорусі у 1847 році було введено так звані інвентарні правила. Вони в деякій мірі обмежували свавілля поміщика, який не міг самочинно збільшувати свої володіння за рахунок захоплення селянських земель, панщина обмежувалась до трьох днів. Але поміщики не дотримувались інвентарних правил і продовжували діяти на свій розсуд. У відповідь зростає селянський опір. Селянський рух не обминув і наш регіон. Жителі Котельні підтримали повстанців сіл Любар, Дівочки, Слободище, Турчинівка. Для придушення повстання було застосоване військо. В кінці ХVІІІ століття починає зростати роль Андрушівки у житті краю. У 1798 році тут уже нараховувалось 123 двори з населенням понад тисячу чоловік. На початку ХІХ століття в селі появилися виробничі об’єкти промислового призначення, а саме, винокурня, шкіряний завод, чотири водяні млини. На винокурні застосовувались парові котли. Дальшого розвитку набувало кустарне виробництво, ремесло: гончарне, ткацьке, деревообробне. У 1848 році в Андрушівці почала діяти соковарня, що започаткувала цукроваріння. В регіоні чисельність населення зростає, появилися робітники. На початку 40-х років ХІХ століття спостерігається пожвавлення торгівлі. З 1842 року раз у два тижні в Андрушівці почали проводити торги. Ще одним центром торгівлі в краї була Котельня, яка мала статус містечка. У 1859 році граф Бержинський добився віднесення Андрушівки до розряду містечок. З того часу тут почали проводитись щотижневі ярмарки. В культурно-освітньому плані наш край далеко відставав у І половині ХІХ століття від суміжних регіонів – сучасних Бердичівського, Житомирського, Попільнянського районів. Андрушівщина була у списку повітів, в яких не було зовсім навчальних закладів. В кінці ХVІІІ – І половині ХІХ століття господарство краю, яке ґрунтувалося на кріпосництві, вступило в полосу кризи. Вже у 30- ті роки спостерігаємо поступове зародження виробництв, що застосовували машини, технічні вдосконалення, також пожвавлення торгівлі, а це свідчило про те, що поступово пробивають собі дорогу капіталістичні відносини. Але це був довгий і повільний процес, а наш край залишався однією з відсталих частин Волинської та Київської губерній. Друга половина ХІХ століття характеризується для нашого краю запровадженням капіталістичних відносин. Цьому сприяла аграрна реформа 1861 року, яка привела ще й до розшарування селянства, бо була прямим пограбуванням селян. Селянські наділи на Андрушівщині були визначені в 4,5 десятин (1 десятина дорівнювала 1,0925 га), а викупна ціна за них була 686 крб., що робило недоступним отриати землю основній масі селян. Якщо селянин не виплатив встановленої викупної суми, то змушений був відробляти на користь пана 90 днів. Селяни не хотіли миритися із грабіжницькою суттю реформи і часто повставали. У ІІ половині ХІХ століття відбулися збройні сутички з урядовими військами в селах Івниця, Яроповичі, містечка Андрушівка, Стара Котельня. Аграрна реформа сприяла швидкому розвитку на Андрушівщині цукрової промисловості. Як відомо, що вже у 1848 році в Андрушівці почала діяти соковарня, що започаткувала цукроваріння в краї. У 1865 році було збудовано цукровий завод у Яроповичах і був власністю товариства цукровиків. Справжній переворот у цукровій галузі краю пов’язаний із родиною Терещенків. У 1869 році Артемій Терещенко викупив маєтки у графів Бержинського (Андрушівка) та Грохальського (Червоненський). У 1870 році у Червоному почав діяти цукровий завод, а у 1873 році на базі Андрушівської соковарні було споруджено потужний і високомеханізований на той час завод, на якому у 1874 році працювало 1190 робітників. 1876 рік став роком запуску в дію Іванківського цукрозаводу. Робота на заводі була важкою, а плата низькою. Так, в сезон 1875-1876 років за зміну робітник заробляв від 25 до 60 копійок, майстри за зміну отримували від 1 до 2 крб. Тоді як у керівництва заводу заробітна плата була високою. Зокрема, за 1886 рік директор Червоненського заводу Беренс отримав 11 тис. крб. і 12 пудів цукру. У 1883 році в Андрушівці почав діяти спиртовий завод про що знаходимо повідомлення в матеріалах губернського акцизного управління: «Андрушівський винокурний завод №5 першого округу засновано у 1883 році. Завод належить таємному раднику М.А.Терещенку». Саме приміщення заводу було кам’яне і покрите залізним дахом. Завод був оснащений паровим двигуном. На заводі працювало 55 чоловік. Вся продукція заводу-ректифікаційний спирт, вивозилась за кордон. Крім цукрових та спиртового заводу промисловість краю була представлена борошномельними млинами, кустарними ремісничими майстернями, невеличким шкіряним заводом. Розвиток цукрової промисловості призвів до змін в Андрушівці і селах району. Андрушівка зросла і за кошти Миколи Артемовича Терещенка була благоустроєна. Більшість вулиць вимостили бруківкою, в центрі, біля церкви, був просторий майдан, парк біля маєтку розширено і засаджено новими породами дерев. При Андрушівському заводі діяла лікарня, яка розмістилася у двох невеликих кімнатах з тапчанами замість ліжок. У 1871 році на кошти Терещенка в Андрушівці відкрили однокласне училище, яке протягом перших 25 років закінчило лише 135 учнів, в тому числі 11 дівчаток, серед яких була й Вероніка Морозова одна з перекладачів творів Джека Лондона на українську мову. Однокласне училище Терещенки відкрили і в Червоному. Зазнавали змін й інші населені пункти. Зокрема, Котельня у 1866 році стала волосним центром Житомирського повіту. В містечку нараховувалося 436 дворів, діяв пивоварний завод, 12 приватних крамниць. Як і на початку ХІХ століття, тут раз у два тижні проводилися ярмарки. Немаловажне значення для економіки краю мало будівництво у 1870 році залізної дороги Київ – Одеса, яка пройшла через територію нашого району (станція Бровки Перші). Як бачимо, що капіталізм поступово набуває розвитку в нашому краї, але попри все це Андрушівщина залишалася відсталою національною окраїною.

Банери
banner
website 7 из 10 на основе 91 оценок. 31 пользовательских отзывов.